Готуємо дитину до шкільного життя

Які навички знадобляться дитині у школі

Пам’ятка “Дясять кроків до письма”

Що потрібно для успішного старту першокласника

П’ять потенційних проблем майбутнього першокласника та як їх уникнути

Стрес

Шестирічкам буває складно всидіти за партою три — чотири уроки на день. Рухова активність скорочується в середньому вдвічі. Наслідок — перенапружується організм дитини та її нервова система. Відтак зростає стомлюваність, погіршується апетит, виникають проблеми зі сном тощо.

Для того щоб підготувати дитину до навчального навантаження:

• спонукайте дотримуватися режиму дня;
• забезпечуйте повноцінний нічний сон не менше 9—10 годин, а за бажанням дитини ще й денний;
• стежте за тим, щоб дитина збалансовано харчувалася;
• гуляйте на свіжому повітрі, організовуйте фізичну активність;
• створіть психологічно безпечну атмосферу вдома

Труднощі в навчанні

Дитині буде складно адаптуватися до школи, якщо її психічні функції недостатньо розвинені. Зокрема, у шестирічок виникають труднощі в навчанні, якщо в них не сформовані навчальні вміння та відсутня мотивація.

Формуйте в дитини вольові якості та навчайте її долати труднощі. Щоб поліпшити навчальні навички:

• розвивайте образне мислення, дрібну моторику, просторове бачення — пропонуйте дитині малювати, конструювати, ліпити тощо;
• залучайте дитину до інтелектуальних ігор із правилами — нарди, шахи, шашки, монополія, ферма, еліас

Завищені вимоги

Інколи батьки висувають дитині завищені вимоги. Це трапляється, якщо вони звикли сприймати дитину як лідера в дитячому колективі. Також завищені вимоги можуть бути в батьків, які самі у школі були лідерами й очікують цього від своєї дитини. Як результат — вона може стати невпевненою в собі, виявляти високий рівень тривожності.

Дозвольте дитині бути собою, не порівнюйте її з іншими. Щоб поліпшити адаптацію дитини до шкільного життя:

• концентруйте увагу навіть на незначних успіхах, не наголошуйте на невдачах;
• дозвольте дитині самостійно розв’язувати відповідні віку проблеми;
• вірте в дитину, виявляйте емпатію та безумовну любов;
• приймайте індивідуальність дитини

Емоційна незрілість

Емоційно незрілі шестирічки складно переживають обмеження рухової активності. А нові обов’язки, вимоги вчителя та школи вважають нудними. Зазвичай такі діти не витримують статичне навантаження протягом 30—40 хвилин за партою та порушують дисципліну, бо хочуть себе розважити.

Переконайтеся, що дитина готова до навчання у школі не лише фізично, а й психологічно. Щоб підготувати її до шкільного навантаження:

• розширюйте зону відповідальності — дозволяйте дитині діяти самостійно; при цьому переконайте її у вашій підтримці й допомозі;
• збільшуйте кількість хатніх обов’язків;
• привчайте дитину ділити великі завдання на дрібніші

Новий колектив

Спілкування в новому колективі особливо складно дається тим дітям, у яких були обмежені контакти з однолітками. Іноді вони не знають, як привітатися, познайомитися, попросити про допомогу, подружитися чи поспілкуватися з однокласниками. Такі діти сором’язливі, замкнуті й нерішучі. Зазвичай вони не виявляють інтересу до колективних ігор і конфліктують з однокласниками.

Формуйте в дитини соціальні навички, зокрема:

• створюйте ситуації, в яких дитина спілкуватиметься з однолітками — організовуйте її прогулянки з друзями, спільні походи тощо;
• навчайте дитину ставити запитання, звертатися по допомогу до однолітків і дорослих тощо

Рівні адаптації дитини до школи

Дитяча неквапливість і школа: розв’язуємо суперечності

«Ось підеш до школи, будуть у тебе самі двійки», «Поквапся, швидше, у школі тебе ніхто не чекатиме», — чує чи не з 3 – річного віку некваплива дитина. Тож ще до того як переступити поріг школи, малюк твердо переконаний: він невдаха і назавжди таким залишиться, уникнути цього неможливо, і ніхто, окрім нього, у цьому не винен. Постійне відчуття провини позбавляє дитину надії на успіх, що, у свою чергу, робить усі його дії ще незграбнішими і повільнішими.

Що ж перешкоджає неквапливому малюкові працювати у загальному темпі, і чи можна щось зробити, щоб виходило швидше? Як правильно підготувати маленького неквапу до школи? Як знайти вчительку, яка з розумінням поставиться до його проблем?

Причини дитячої неквапливості

Часто причина дитячої неквапливості криється у нижчій, ніж у більшості людей, рухливості нервових процесів, через що будь-яка діяльність у неквапливих дітей потребує значно більше часу. Тож тезу «уміє (знає) — зробить швидко» до неквапливих дітей не застосовують. Адже вони можуть усе гарно знати й уміти, але не встигати виконувати завдання у відведені строки.

У неквапливих дітей продуктивність праці у два рази нижча ніж у їх однолітків: вони можуть працювати якісно, але повільно, або швидко, але неякісно. Зауважте також, що неквапливі діти засвоюють на третину менше інформації, ніж їхні однолітки, за однакової інтенсивності її подачі. Але якщо темп подачі матеріалу збільшується, то неквапливі діти сприймають уже менше половини сказаного.

Функціональні особливості вищої нервової діяльності не дають змоги неквапливій дитині відразу почати виконувати будь-яке завдання. їй потрібно досить багато часу на те, щоб включитися у роботу, але таку дитину важко відволікти або переключити на новий вид діяльності. Тож нові навички у неквапливих дітей формуються значно довше і, мабуть, саме тому для них є таким складним процес формування навички письма.

Інколи неквапливість буває не вродженою, а надбаною рисою. Наприклад, малюк може наслідувати поведінку своєї неквапливої літньої бабусі, яка потерпає від шуму, різких рухів і постійно обмежує його рухову активність. Така дитина, навіть якщо у неї цілком нормальна рухливість нервових процесів, може стикатися з труднощами, з якими стикаються зазвичай неквапливі діти.

Ще однією причиною різкого зниження темпу діяльності може бути ослабленість організму дитини, стан сильної фізичної або емоційної напруги, наслідки важких стресових ситуацій.

Визначити темп діяльності кожної дитини допоможе простий тест.

Тестування на швидкість

Покладіть перед дитиною аркуш паперу у клітинку і запропонуйте їй поставити десять точок, послідовно розміщуючи їх у кожній клітинці і рахуючи при цьому. У середньому шестирічки виконують це завдання за 10 —12 секунд, семирічки — за 6 — 8 секунд, тоді як неквапливим дітям знадобиться у 1,5 — 2 рази більше часу.

Чи можна допомогти дитині «наростити темп»

Індивідуальний темп діяльності визначається, переважно, вродженими особливостями нервової системи. Вплинути на нього ззовні практично неможливо, і він завжди буде дещо нижчим, ніж у дітей з високою рухливістю нервових процесів. Тож перетворити неквапливу дитину на метку практично неможливо. Проте систематичні і правильно організовані заняття можуть дещо збільшити темп роботи, а крім того, зроблять малюка впевненішим у собі, підвищать його самооцінку. Найуспішнішим таке тренування буде у віці від чотирьох до шести років.

Успіх неквапливої дитини зчаста залежить від того, як організовані заняття. Робота з неквапливою дитиною потребує від дорослих напруги і витримки, адже позитивні результати з’являться не одразу, і радість невеликих успіхів досить довго чергуватиметься з новими прикрощами. Навіть виконання тих дій, що вже виходили гарно, раптом може значно ускладнитися.

Зверніть увагу! Несподіване погіршення результатів роботи має бути для вас сигналом про погіршення стану дитини. Це може свідчити про початок хвороби, значну перевтому, бути наслідком стресу і значної емоційної напруги.

Щоб некваплива дитина змогла успішно оволодівати знаннями, її варто навчити диференціювати темп своєї діяльності. Зробити це можна завдяки будь-яким вправам, побудованим на принципі зміни швидкості. Скажімо, виконуючи завдання з класифікації.

Для цього можна виготовити картки із зображеннями різних предметів. Запропонуйте малюку викладати їх по одній. Спочатку викладати дуже повільно, потім трохи швидше, потім — ще швидше, а потім — знову повільно. Темп вибирає дитина, а не дорослі. Кожна дитина має працювати у зручному для себе темпі. Потім завдання можна ускладнити: запропонувати дитині викладати картки у певній послідовності (тварина — фрукт — меблі) або об’єднувати їх у групи.

Щоб дитина навчилася диференціювати темп своєї діяльності, у неї має бути стільки часу на виконання завдання, скільки їй потрібно. Розпочніть роботу з комфортного для дитини темпу, потім уповільніть його і лише згодом починайте потроху прискорювати. Коли ви відчуєте, що дитина починає квапитися і робити помилки, знову уповільніть темп роботи.

Пам’ятайте, що неквапливій дитині, як нікому іншому, потрібне батьківське схвалення і безумовне прийняття. Це запорука її успішного навчання у школі і гармонійних стосунків з однокласниками. Мами і татусі не повинні допускати, щоб сили дитини, окрім навчання і спілкування, витрачалися ще и на роздуми про те, що вона не така, яка їм потрібна.

Як вибрати школу для неквапливої дитини

Вибирати потрібно не стільки школу, скільки вчительку. Познайомтеся з декількома педагогами найближчих шкіл, поспілкуйтеся з ними. Якщо вчителька активна, надмірно емоційна, зі швидким темпом мовлення, різкими, поривчастими рухами, вона, найімовірніше, занадто швидко пояснюватиме матеріал і взагалі завдаватиме високий темп роботи у класі, непосильний для неквапливої дитини. Неквапливій дитині буде більш комфортно зі спокійною вчителькою з неспішним мовленням та плавними, м’якими рухами. Якщо дитина не тільки некваплива, а й має ще якісь проблеми, наприклад, пов’язані з розвитком мовлення, моторики, або дитина часто хворіє, не варто вибирати школу з ускладненою програмою, зупиніться поки на звичайній. Не хвилюйтеся! З часом ваша дитина обов’язково надолужить згаяне: до 10—12 років неквапливі діти, за розумного і грамотного підходу дорослих, зазвичай «вирівнюються» і вже мало чим відрізняються від однолітків.

Поради батькам щодо організації занять з неквапливою дитиною:

заняття мають бути систематичними, краще щоденними, але їхня загальна тривалість не має перевищувати ЗО хвилин на день;

• у жодному разі не можна квапити дитину, намагаючись Прискорити її темп роботи;

• не примушуйте малюка йти семимильними кроками, рухайтеся вперед спокійно і терпляче, закріплюючи кожен крок, удосконалюючи кожну навичку;

• не погрожуйте дитині тим, що через неквапливість вона буде неуспішною у школі;

• під час занять зберігайте рівний і спокійний тон спілкування;

• не забувайте похвалити дитину, якщо не за успіх, то хоча б за старання;

• заспокойте і підбадьорте дитину у разі невдачі, щоб вона була впевненою у вашій підтримці;

• ніколи не займайтеся з дитиною, якщо вона стомлена, погано почувається, хвора;

• будьте уважними не лише до поведінки дитини, а й до її скарг.

Психологічна готовність старших дошкільників до викликів початкової освіти

Значна кількість батьків розглядають увесь період дошкільного дитинства як підготовку до школи і намагаються з цієї точки зору максимально використати його можливості. Розглядаючи питання підготовки дітей до школи, не можна не враховувати її психологічний аспект, тобто стан внутрішньої готовності дитини до переходу в нову соціальну позицію «школяр», у новий соціальний освітній простір розвитку «школа». Готовність — це усвідомлений стан організму до сприйняття нової діяльності, нової інформації, який запобігає виникненню кризових явищ. Академік, доктор педагогічних наук Алла Богуш наголошує: через те що діти приходять до школи з різним ступенем психологічної готовності до навчання і з різним рівнем педагогічної підготовки, гальмується їхня адаптація до нових шкільних умов діяльності, а це веде до нервових зривів і кризових явищ.

Психологічна готовність дітей до школи передбачає відповідну мотивацію до навчання, або мотиваційну готовність, а також забезпечення рівня інтелектуального та емоційно-вольового розвитку дитини.

Оптимальний вік першокласника

Існують різні точки зору щодо оптимального віку дитини до вступу в школу: одні фахівці вважають, що дитина може стати першокласником вже у шість років, оскільки вона вже здатна опановувати навчальний матеріал у школі, інші радять віддавати дитину до школи ближче до семи, а то й у сім років. За даними психологічних досліджень, дитина шести років дійсно здатна засвоювати навчальний матеріал, але при цьому у неї зберігається гостра потреба у грі. Тому і навчання шестирічних першокласників має відбуватися в ігровій формі. Наразі вчені стверджують, що діти, які приходять до школи, не готові до нових форм співробітництва з дорослими й однокласниками, до зміни соціального статусу, соціальної ситуації розвитку. Цьому є пояснення, зупинимося на кількох із них.

Привчання дошкільників до посильної праці

Значна частина батьків, прагнучи дати дитині до вступу до школи якомога більше знань, забувають (або не вважають за потрібне) залучати дітей до посильної праці вдома. Виходить, як багато знати і йти до школи навчатись, то дитина доросла, а виконувати нескладні трудові обов’язки — маленька? У результаті після завершення періоду дошкільного дитинства часто отримуємо інтелектуально розвинену і фізично міцну дитину, яка залишається «маленькою» протягом усього періоду навчання у початковій школі: не вміє себе обслуговувати — одягнутись, скласти портфель, спланувати власну діяльність тощо.

Вчителі початкових шкіл стверджують, що діти, які прийшли до школи з дошкільного навчального закладу, більш привчені до трудової діяльності і можуть обслуговувати себе. Натомість переважна кількість дітей, які виховувалися у сім’ях, навіть при елементарній підготовці до наступного уроку: сховати один підручник, витягти інший, приготувати олівці, фарби тощо — потребують допомоги. Вчитель сам підходить до дитини і викладає з портфеля підручник, зошит, пенал…. Тому діти, не привчені з дитинства до посильної праці, стають надзвичайно залежними від найближчого оточення, насамперед, від дорослих. У молодшому шкільному віці набагато важче, ніж у дошкільному, формуються такі риси, як самостійність та відповідальність. Дитина входить у шкільне життя з упевненістю, що всі їй допоможуть виконати домашнє завдання, справитися з іншими шкільними обов’язками: батьки, інші родичі. У виконанні деяких «шкільних справ» вона сподівається на допомогу інших дітей і дуже ображається і обурюється, якщо їхні думки з приводу такої ситуації не співпадають. Крім того, дитина, яка багато чого не вміє і весь час просить допомоги, часто стає об’єктом кепкувань інших дітей. Тож шкільне життя дитини може стати для неї психологічно травматичною ситуацією, і вона може відмовлятися йти до школи. Причина такого явища криється у тому, що, попри достатній фізичний та інтелектуальний розвиток дитини, в дошкільному дитинстві не відбулося її соціального зростання: вольові і моральні якості не знайшли свого застосування у реаліях щоденної діяльності.

Саме тому формування повноцінної навчальної діяльності, позитивного ставлення до неї, а також формування навчальної мотивації залежать від достатнього розвитку трудової діяльності, оскільки вольовий аспект і необхідність докладати зусилля споріднюють обидва види діяльності.

Виховання самостійності у дошкільників

Психологи також зауважують, що батькам майбутніх першокласників слід бути готовими до того, що з моменту вступу до школи дитині потрібно давати більше самостійності, не намагатися постійно контролювати її. Перший клас — це перший у житті дитини крок до незалежності. І тут батьки роблять дві помилки:

• надають дитині цілковиту свободу — «Ти тепер вже дорослий і сам будеш відповідальним за свої вчинки»;

• надмірно контролюють навчання дитини — найбільш поширена ситуація.

Багато батьків вважають, що навчання у початковій школі, чи бодай перші два класи, треба разом з дитиною «відсидіти», «відучитися», щоб «не втратити момент успішності». Така ситуація розгортається за типовим сценарієм. Дитина сідає готувати уроки, мама сідає поряд. І поки дитина виписує літери, цифри, мама «контролює процес»: робить зауваження, заставляє переписувати, докоряє у неуважності. І виходить, що у дитини не з’являється взагалі ніяких навичок самостійності. Якщо дитина вміє боротися за свою територію, то, найпевніше, вона буде саботувати заняття — дивитися у вікно, демонстративно позіхати, тобто робити все, щоб не виконати завдання. І все це через те, що її власна мотивація буде похована під необхідністю, продиктованою дорослими. Але ж дитина і сама прагне робити уроки, тому що хоче навчатись, відчуває себе відповідальною: їй дали завдання, вона хоче його виконати. Але робити його стане тоді, коли сама захоче. Тому, перш ніж багато разів суворо нагадувати дитині, щоб сідала за виконання завдання, батькам слід замислитися, чи не відіб’ють вони у дитини бажання вчитися або чи не отримають вони учня, який стане вчитися лише для того, щоб батьки були задоволені.

Зважаймо на психофізіологічні особливості дитини

Щоб уникнути таких помилок, слід діяти відповідно до психофізіологічних особливостей дитини. Спочатку варто з’ясувати, наскільки швидко вона втомлюється. Є діти, які повернувшись зі школи, є активними і прагнуть одразу ж сідати за уроки. Не перешкоджайте цьому, вони, найімовірніше, з легкістю їх зроблять. А інші першокласники потребують кілька годин, щоб перепочити, і вже після відпочинку сідати за виконання домашнього завдання.

Отже, для того щоб дитина, виходячи з дошкільного дитинства, була готового до викликів початкової інколи/ до зміни свого соціального статусу необхідно:

• враховувати рівень розвитку дитини на момент вступу до школи й уникати недиференційованого підходу до учнів;

• уникати переобтяження майбутнього першокласника знаннями, і взагалі переваги пізнавального розвитку над фізичним, соціальним, трудовим, морально-етичним, художньо-естетичним;

• сприяти розвитку у дитини соціально значущих мотивів поведінки і діяльності.

Тож не слід забувати, що і від батьків, і від педагогів залежить, наскільки комфортно дитина почуватиметься у школі, наскільки її захоплять новий статус і нова діяльність, наскільки результативним буде її навчання.

Чому першачкам складно у школі? або Що батьки роблять не так

Учителі початкових класів часто відзначають, що діти приходять до школи емоційно неготовими до навчання. І дійсно, у сучасному житті існує багато чинників, які до цього призводять. Оточення, у якому зростає дитина, часто впливає на розвиток її особистості не найліпшим чином. Швидке задоволення бажань, нездатність зосередитися та виявити терпіння, виконувати рутинну роботу, проблеми з комунікацією — ось неповний перелік проблем майбутніх першокласників. Чому ж так відбувається та хто в цьому винен? Яка роль батьків у підготовці дитини до школи та яких помилок вони припускаються?

Гаджет як «безплатна няня»

Багато хто з батьків, щоб зайняти чимось дитину, вже з раннього віку використовують різні гаджети як «безплатну няню». Проте насправді не така вже вона й безплатна. Плата, а точніше розплата, чекає їх чи не одразу за рогом. Вони платять виснаженням нервової системи своїх дітей, їхньою увагою, нездатністю докласти зусиль задля досягнення мети і навіть дочекатися бажаного. Адже в порівнянні з віртуальною реальністю буденне життя нудне.

Коли діти вперше приходять до школи, вони опиняються у вирі незрозумілих подій, шуму, метушні, де постійно потрібно виконувати вказівки вчителя. Звісно, така реальність на противагу яскравим картинкам зі спецефектами на екранах гаджетів першачків не влаштовує. Після годин віртуальної реальності вони просто не здатні сприймати інформацію у класі, оскільки їхній мозок звик до високих рівнів стимуляції різними відеоіграми. А навчальна наочність у класі та розповідь учителя не може конкурувати з гаджетом.

Що робити батькам? Насамперед обмежте час спілкування дитини з гаджетом і відновіть із нею емоційний зв’язок. Дивуйте її красою природи, лоскочіть, обмінюйтесь усмішками. Покладіть у рюкзак дитини чи під подушку записку зі словами любові й намальованим сердечком, потанцюйте чи поспівайте разом. Зрештою — побийтеся подушками! Крім цього, влаштовуйте сімейні обіди, вечори настільних ігор, покатайтеся на велосипедах, сходіть на вечірню прогулянку з ручним ліхтарем тощо. Головне — у час, визначений на спілкування з дитиною, віддавайтеся їй повністю. Дитина має відчувати, що вона важлива у вашому житті.

Одна зефірка чи дві?

Уміння чекати й контролювати себе — важлива якість для майбутнього першокласника! Батьки ж із найкращими намірами намагаються якнайшвидше задовольнити потреби своїх дітей, але, на жаль, вони роблять їх щасливими на цей момент і нещасними в далекій перспективі.

Дослідження науковців виявили, що здатність до віддаленої винагороди є одним із ключових чинників, що свідчать про успішність дитини в майбутньому навчанні й не тільки. Волтер Мішел у 60–70-х роках у Стенфордському університеті проводив експеримент із дошкільниками, який пізніше навали «зефірними дослідженнями». У цих дослідженнях дітей поставили перед вибором. Їм сказали, що коли психолог вийде з кімнати ненадовго, вони одразу можуть з’їсти свою зефірку, але якщо вони протримаються 15 хв і не з’їдять її, то отримають дві.

Одна третина дітей з’їла зефір одразу, як тільки лишилася з ласощами наодинці. Приблизно ще третина дітей трималася кілька хвилин, проте, піддавшись спокусі, все ж з’їла зефірку. І лише третина з учасників дослідження продемонструвала вищий рівень терпіння й самоконтролю — діти чекали подвоєної винагороди. У подальших дослідженнях вчені з’ясували, що діти, які були здатні дочекатися збільшеної винагороди, стали успішнішими в дорослому житті.

Опитування батьків і спостереження свідчать, що більшість дітей зазвичай негайно отримують усе, чого хочуть. Батьки це роблять практично «на автоматі», навіть не замислюючись над наслідками. Нездатність до віддаленої винагороди часто можна спостерігати в супермаркетах і магазинах іграшок, коли дитина чує «Ні». Вона активно протестує, оскільки батьки навчили її одразу отримувати те, що хочеться. Зауважте: здатність очікувати віддалену винагороду означає вміння діяти в умовах стресу. Отримуючи бажане тут і зараз, діти не набувають досвіду справлятися хоча б із невеличкими стресорами, а це надалі стає величезною перепоною в їхньому шкільному житті.

Що робити батькам? Тренуйте здатність дочекатися віддаленої винагороди. Примусьте дитину чекати! Поступово збільшуйте час між «я хочу» та «я отримую». Навчайте дитину знаходити бажані активності, коли їй стає нудно, — це перший крок до розвитку творчої діяльності. Обмежте постійні перекуси. Не дозволяйте використовувати гаджети під час очікування обіду чи будь-якої іншої події. Навчайте дитину чекати, розмовляючи чи граючись нетехнологічними іграшками.

Хто керує світом

Вихователі часто чують від батьків: «Миколка не любить овочі, тож не силуйте його», «Вона не хоче спати вдень, нехай пограється», «Олеся не любить іграшки, вона так гарно грається на своєму планшеті», «Він не хоче самостійно вдягатися, а мені ніколи чекати»…

Замислимося: з якого це часу діти вказують батькам, як їх ростити? Якщо залишити все на їхній розсуд, то все, що вони робитимуть, — це їстимуть макарони та солодощі, дивитимуться телевізор, гратимуть на своїх планшетах і ніколи не лягатимуть спати вчасно. Тож що хорошого батьки роблять для дітей, коли дають їм те, чого вони хочуть, і знають, що це їм користі не принесе?

Без належного харчування та якісного нічного сну діти приходитимуть до школи роздратованими, тривожними та неуважними. До того ж вони отримують шкідливий посил від батьків — навчаються того, що можуть робити все, що завгодно, щоб не робити те, чого вони робити не хочуть. Поняття «потрібно зробити» відсутнє, а досвід виконання нудної роботи й поготів! Тож хіба дитина зможе наполегливо навчатися, навіть якщо хоче бути відмінником?

Насправді діти добре знають, чого хочуть, проте у школі для них настають важкі часи, бо необхідно щось робити, причому наполегливо, щоб досягти бажаного. Як результат — цілі стають недосяжними, і це глибоко розчаровує дітей.

Що робити батькам? Не бійтеся встановлювати межі. Діти потребують меж, щоб рости щасливими та здоровими! Складіть розпорядок дня й навчайте дитину дотримуватися його. Керуйтеся тим, що для дитини корисно, а не її «хочу» чи «не хочу». Це не просто. Будьте креативними, щоб спонукати дитину робити корисні речі, бо здебільшого це буде зовсім не те, чого вона хоче.

Спонукайте дитину споживати корисну їжу, гуляти на свіжому повітрі й лягати спати в той самий час. Сталий розпорядок дня допоможе майбутньому першокласнику легко прокидатися вранці та приходити до школи здатним до навчання. Перетворюйте справи, які дитина не любить робити, у веселу, емоційно забарвлену гру.

Суцільні веселощі

Деякі батьки створюють для дітей штучний світ веселощів — жодної хвилинки нудьги. Лиш дитина знудиться, батьки мчать, щоб знов розважити її. Інакше вони відчувають, що не виконують своїх батьківських обов’язків. Тож батьки й діти живуть у двох відокремлених світах. У дітей — «світ розваг», а в батьків — «світ роботи». Чому б матері не залучити доньку допомогти їй поратися на кухні чи витерти пил? Чому діти не прибирають своїх іграшок? Адже це базова рутинна робота, яка тренує дитину працювати здебільшого в умовах «нудьги». Це та навичка, яка зробить її здатною до навчання у школі, адже там теж необхідно докладати зусиль. Коли діти приходять до школи й настає час писати, вони часто скаржаться: «Я не можу. Це занадто важко. Дуже нудно». Чому? Тому що робоча здатність не тренується в безкінечних веселощах. Вона тренується працею.

Що робити батькам? Навчайте свою дитину займатися монотонною роботу з найперших років життя. Так ви сформуєте в неї основу її майбутньої працездатності. Нехай вона прибирає іграшки, застилає ліжко, складає одяг, розпаковує покупки, накриває на стіл, допомагає готувати обід тощо. Спочатку робіть це разом і обов’язково весело — так, щоб у дитини така спільна діяльність викликала позитивні емоції. Поступово це стане звичкою і в дитини не виникатиме запитання «Чому я?», яке так часто чують батьки за інших обставин.

Місія нездійсненна

Інформаційно-комунікаційні технології часто емоційно від’єднують дітей від батьків та найближчого оточення. Але ж емоційне спілкування з батьками — головне «живлення» для розвитку дітей. На жаль, батьки позбавляють дітей цього «живлення». Адже вони — люди зайняті, тож дають дітям гаджети і так їх теж «займають».

Раніше діти гралися на вулиці, де в неструктурованому оточенні вони опановували та відточували свої соціальні навички. Сучасні технології витіснили час, який дитина проводила на вулиці, взаємодіючи з іншими дітьми. А зайнятість батьків значно скоротила їхні можливості безпосередньо спілкуватися зі своїми дітьми. За таких умов не дивно, що діти відстають у комунікативному розвитку. Гаджети не обладнані програмою формування соціальних навичок. І місія соціалізації виявляється нездійсненною. Але ж найуспішнішими стають люди, які володіють розвиненими соціальними навичками. Це — пріоритет!

Що робити батькам? Формуйте в дітей соціальні навички — уміння дочекатися своєї черги, ділитися, програвати й перемагати, йти на компроміс, говорити іншим компліменти, використовувати слова «будь ласка» та «дякую».

Допоможіть дитині досягнути успіху в житті. Демонструйте приклад турботливого ставлення до рідних, чемного поводження із сусідами, дружніх стосунків із приятелями. Навчайте взаємодіяти й домовлятися з іншими, враховувати їхні бажання. Вправляйте дитину в бажаній поведінці, створюючи проблемні ситуації

Мозок, який керує здатностями дитини, схожий на м’яз, який можна й потрібно тренувати. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина могла плавати, навчайте її плавання. Якщо чекати — навчайте терпіння. Якщо хочете, щоб вона змогла соціалізуватися, навчайте її соціальних навичок. Ви можете ґрунтовно підготувати дитину до навчання у школі та змінити її життя на краще. Для цього тренуйте мозок дитини так, щоб вона успішно діяла в соціальній, емоційній та академічній сферах. Тут усе просто!

Функціональна готовність дитини до шкільного життя: чому це важливо?

Серед батьків панує думка, що можна віддавати дитину до школи, якщо вона вміє читати й рахувати та невимушено спілкується з однолітками. Утім, мами й тати бачать лише верхівку айсберга. Насправді готовність до шкільного навчання — глибоке та комплексне поняття, яке охоплює різні види показників

Коли спитати батьків шестирічок про готовність їхньої дитини до школи, нерідко можна почути, що діти ще в п’ять років навчилися читати, лічити до ста, розв’язуєвати задачі. Утім, чомусь батьки рідко переймаються тим, чи готова дитина до навантаження, з яким вона зіткнеться, чи витримає це її організм, чи залишиться вона здоровою.

Аби ствердно відповісти на ці запитання, слід насамперед упевнитись у функціональній готовності дитини до школи, яку забезпечує морфологічна зрілість її організму.

Морфологічна зрілість — рівень розвитку основних функціональних систем

Морфологічно зрілій дитині легше впоратися з фізичними та розумовими навантаженнями, адаптуватися до нових умов, зокрема у школі. Така дитина менш чутлива до стресу, збудників дитячих інфекцій тощо.

Що таке функціональна готовність

Деякі батьки скаржаться на млявість і стомлюваність дітей уже в листопаді, а до березня — на значне зниження працездатності та появу неврозів. Зазвичай причина цих проявів у недостатній функціональній готовності дитини до складного процесу навчання.

Функціональна готовність —ступінь зрілості провідних систем організму дитини й організму загалом, що запобігає перенапруженню, розвитку втоми та погіршенню стану здоров’я.

Коли йдеться про готовність дитини до школи, про функціональну складову говорять здебільшого формально й поверхово. Утім, функціональна готовність і морфологічна зрілість дитини мають значно більше значення у структурі її готовності до систематичного шкільного навчання.

Функціональна готовність — один із визначальних чинників не лише успішного навчання, а й збереження здоров’я дитини. У разі функціональної неготовності дитини до навантажень виникають певні ризики, а саме:

• морфолого-функціональне дозрівання мозкових структур на тлі різкої зміни соціальних ролей та умов розвитку;
• інтелектуальне й емоційне навантаження на тлі статичної діяльності.

Ці ризики приховані, тому їхній вплив і негативні наслідки помітні не одразу, проте згодом вони можуть негативно позначитися на розвитку та здоров’ї дитини.

Які методики використовувати

Функціональну готовність дитини до шкільного навантаження визначають за показниками дозрівання організму. Зокрема, за ростовими стрибками, остифікацією кистей, зміною зубного ряду тощо. Для цього використовують спеціальні методики.

У період від п’яти до семи років у дитини значно прискорюється ріст тіла в довжину — відбувається так званий напівростовий стрибок. До того ж кінцівки значно випереджають ріст тулуба. Ця особливість фізіологічного зростання старшого дошкільника покладена в основу діагностичного завдання — філіппінського тесту. Запропонуйте дитині підняти руку над головою і торкнутися протилежного вуха. Якщо напівростовий стрибок іще не відбувся, дитина не зможе дотягнутися до вуха через голову. А якщо він завершений, то дитина легко доторкнеться до верхнього краю вуха або навіть його середини.

Якщо дошкільник успішно виконує філіппінський тест, це вказує не лише на його рівень фізіологічного розвитку, а й на перебудову всіх процесів функціонування організму та його здатності адаптуватися. Зокрема, відображає ступінь розвитку скелета дитини, рівень дозрівання нервової системи, здатність головного мозку сприймати й обробляти інформацію.

На момент завершення напівростового стрибка дозрівають механізми м’язової координації. Наприклад, дитина вправніше ловить м’яч середнього розміру або кидає у ціль маленький м’ячик. Це стає можливим завдяки тому, що вдосконалюється дрібна моторика рук, розвиваються скелетні м’язи та дозрівають мозкові центри. Особливості розвитку скелетних м’язів і рівень скоординованості рухів здебільшого визначають зовнішній вигляд дитини у старшому дошкільному віці.

Дитячі фізіологи й гігієністи переконані: якщо дитина починає ходити у школу до того, як відбувся напівростовий стрибок, то в неї можуть виникати проблеми зі здоров’ям, зокрема психічним. У такому випадку навчання дитини рідко стає успішним.

Окостеніння скелета має кілька стадій, які науковці ґрунтовно дослідили. Тому з’ясувати кістковий вік — доволі точний спосіб визначити ступінь фізіологічного дозрівання організму. Зазвичай перевіряють ступінь окостеніння кістяка лівої руки дитини. Запропонуйте їй покласти руку на стіл долонею вниз і по черзі підняти пальці, не відриваючи кисть від поверхні.

Відтак запропонуйте дитині розв’язати наступне завдання: повторити обома руками вправи «Перемога» і «Ріжки».

Під час вправи «Перемога» слід стиснути в кулак усі пальці, крім вказівного і середнього, а під час вправи «Ріжки» — усі пальці, крім вказівного і мізинця. Запропонуйте дитині виконати кожну вправу по п’ять разів. Якщо окостеніння триває нормально, дитина справляється з цим завданням. Розвиток дрібної моторики визначає рівень психомоторного розвитку дитини. Якщо виникають труднощі з визначенням кісткового віку, необхідно проконсультуватися з лікарями. Здебільшого в таких випадках призначають рентгенографію кисті та зап’ястя руки.

Ще одне завдання, яке дає змогу визначити рівень розвитку кисті дитини, — вітання по-дорослому, точніше по-чоловічому. Простягніть дитині руку для привітання і відзначте положення її великого пальця. Дошкільники зазвичай подають руку для привітання човником, тобто не відставляють великий палець. Це свідчить про те, що ще не відбувся напівростовий стрибок, окостеніння кисті також триває. Тож дитина функціонально не готова до шкільного навантаження. Утім, слід врахувати, що точні дані цей простий тест дасть лише під час взаємодії з дівчатками, адже татусі часто вчать синів вітатися «як чоловіки!».

Молочні, а відтак і постійні зуби прорізуються у людини в певному порядку. До того ж зміна молочних зубів на постійні починається у певний період. У більшості дітей початок зміни зубів припадає на кінець шостого — початок сьомого року життя. Якщо підрахувати кількість зубів, які прорізалися або замінилися, і зіставити її з нормами, то можна оцінити так званий зубний вік. Зубний вік визначають у два роки — чи з’явилися всі молочні зуби, та в шість років — як триває заміна молочних зубів на постійні. Достатньою для початку систематичного навчання в школі вважають заміну чотирьох молочних зубів.

За допомогою тесту руки визначають, як функціонують тім’яно-потиличні відділи кори головного мозку. Його автор — дитячий фізіолог і психолог Мар’яна Безруких. Сядьте за столик навпроти дитини. Запропонуйте їй протягнути одну руку та в будь-який спосіб закрийте від дитини її кисть. Відтак почергово торкайтеся пальців її руки. Вона має або назвати, за який палець її тримає дорослий, або порухати відповідним пальцем на іншій руці.

Вікові нормативи:

• трирічна дитина правильно визначає великий палець;
• п’ятирічна — розрізняє великий палець і мізинець;
• шестирічна — вільно розрізняє великий палець, мізинець і вказівний.

Які показники визначають рівень функціональної готовності

Низький рівень. Напівростовий стрибок іще не відбувся, тобто дитина не виконала філіппінський тест; вона не може виконати завдання «Ріжки» і «Перемога», руку для привітання подає човником; молочні зуби не хитаються; дитина розрізняє лише великий палець і мізинець.

Середній рівень. Напівростовий стрибок уже відбувся; завдання «Ріжки» і «Перемога» дитина розв’язує після повторної інструкції, так само з другої спроби правильно подає руку для привітання; заміна молочних зубів лише розпочалася; дитина розрізняє великий палець і мізинець.

Достатній рівень. Напівростовий стрибок уже відбувся; дитина правильно розв’язує завдання «Ріжки» і «Перемога», руку для привітання також подає правильно; триває заміна чотирьох молочних зубів; дитина розрізняє великий палець, мізинець і вказівний.

Високий рівень. Напівростовий стрибок уже відбувся; дитина без проблем розв’язує завдання «Ріжки» і «Перемога», руку для привітання подає правильно; уже замінилися чотири молочні зуби; дитина розрізняє великий палець, мізинець і вказівний.

Шестирічні дошкільники, які мають достатній рівень функціональної готовності організму до систематичного шкільного навчання, здебільшого мають високий рівень працездатності, гармонійно розвиваються й успішно навчаються, навіть якщо вони до школи не вміли читати, рахувати й писати. Морфологічна зрілість дитини забезпечує умови, сприятливі для успішного оволодіння знаннями в нових умовах навчання.

ГОТУЄМО МАЙБУТНЬОГО ШКОЛЯРА ВДОМА

Підготовка дитини до школи – запорука її швидкої та «безболісної» адаптації в нових, у деякій мірі навіть стресових, умовах навчального закладу. Звичайно, цю проблему можна перекласти на плечі фахівців – репетиторів, вихователів дитячого садочка. Але є категорія батьків, які сміливо беруть цю відповідальність на себе.

Батькам для нотаток

Якісно підготувати дитину до школи вдома можливо. Треба лише добре налаштуватися на процес та набратися терпіння. Придбайте спеціальні, схвалені Міністерством освіти учбові матеріали (підручники,зошити, посібники), не забудьте про кубики, пазли або картки з літерами та цифрами, палички для рахування та т.п., адже найкраще діти сприймають матеріал в ігровій формі. Наявність кольорових олівців та фломастерів, пластиліну та фарб необхідна для розвитку творчої складової характеру дитини. У будь – якому випадку бажано дотримуватися наступних кроків.

Крок 1. Один, два, три, чотири, п’ять-вчимося рахувать!

Вміння рахувати, додавати та віднімати, знання геометричних фігур – такі вимоги ставляться до дитини при вступі до багатьох шкіл та ліцеїв, особливо зі статусом «престижні».

Батькам для нотаток

Додайте до процесу навчання власну уяву: хлопчиків більше зацікавить вивчення цифр в процесі розгляду номерів автомобілів, для дівчаток цей процес пожвавить рахівниця з яскравих бусин.

Крок 2. Паличка, кружечок… Або навчаємось письму

Головне, що потрібно на етапі підготовки до письма – розвиток дрібної моторики дитячих рученят. Цьому сприяють як спеціальні прописи, так і творчі завдання (ліпка, складання мозаїки та пазлів, розфарбовування розмальовок та т.п.). Починати уроки письма краще з простого олівця. Він допоможе малюку сформувати правильний натиск, на відміну від фломастерів, які значно полегшують процес написання, що в подальшому не кращим чином впливає на каліграфію письма.

Батькам для нотаток

Починайте з легких завдань – малювання паличок, крючечків. Коли дитина навчиться простим елементам письма, переходьте до засвоєння прописів з літерами.

Крок 3. Літери, привіт! Або навчаємось читати

Навчити дитину читати не так легко. Це, напевно, найважча складова підготовки дошколярика. Адже малюку складно зрозуміти як написані на папері незнайомі знаки перетворюються у звуки, а звуки, в свою чергу, трансформуються у знайомі слова.

Батькам для нотаток

Ні в якому разі не засмучуйтесь та не складайте руки, якщо ваш малюк важко засвоює навики читання. Спростіть процедуру навчання таким чином: починайте з асоціації малюнка з літерою зі звуками. При цьому, називайте літеру «неправильно» – не «ел» або «ем», а «л», «м».

Крок 4. Шукаємо таланти! Або розвиток творчих здібностей дитини

Якщо ваш малюк має власні творчі вподобання (аплікація, малювання, ліпка з пластиліну тощо), намагайтесь всіляко підтримувати його в цьому напрямку. Адже подібні творчі завдання не тільки стимулюють уяву майбутнього школярика, вони також розвивають дрібну моторику рук дитини, сприяють встановленню орієнтації у просторі та є вагомою складовою пізнання навколишнього світу.

Батькам для нотаток

Намагайтесь готуватись до кожного «сеансу» творчості завчасно. Тобто підготуйте тему та потрібні матеріали, створіть творчу атмосферу, забравши всі можливі відволікаючі моменти. Бажано перед початком творчого «сеансу» зробити вступну частину для малюка, тобто розповісти йому щось цікаве про роботу, яка на вас чекає. Наприклад, якщо ви з дитиною будете малювати тварин, розкажіть малюку про їх різновиди, харчування та місця проживання. Складаючи будинок з конструктора, супроводжуйте процес зведення споруди розповіддю про те, з чого будуються справжні будинки, скільки поверхів вони можуть мати, хто їх будує, яка техніка при цьому використовується.Знайомте вашу дитину з навколишнім світом, можливо саме зараз будується основа її майбутньої професії або захоплення.

Подальші кроки. Не зупиняємося на півшляху!Або розвиток мовлення, логіки та інше

Щоб стимулювати розвиток мовлення у дитини, просіть її переказувати почуте або прочитане, складати власні розповіді та історії. Також на допомогу вам прийдуть спеціальні логопедичні зошити. Використовуйте для розвитку мови у малюка кожну вільну хвилину на прогулянці, вдома, у транспорті – розпитуйте у нього про все, що він бачить, чує, відчуває, навчайте його правильно будувати речення, словосполучення, знаходити синоніми, антоніми, необхідні прикметники до слів тощо. Помічниками в частині тренування у дитини розвитку логіки є загадки, кросворди, різноманітні ігри та завдання на логічне мислення. Якщо ви хочете навчати вашого малюка іноземним мовам ще до школи – це також не завадить та спростить період адаптації дитини до шкільної програми.

Фінішна пряма та побажання на майбутнє

Одна година щоденно – цілком достатньо, щоб підготувати дитину до школи. Звичайно, якщо ваш малюк сприймає навчання з задоволенням, присвячуйте цьому більше часу. Під час домашніх уроків обов’язково змінюйте типи завдань. Дитина буде швидко втомлюватись та втрачати інтерес до сприймання матеріалу при тривалому одноманітному навантаженні. Вносьте в програму домашнього навчання перегляд розвивальних мультфільмів, активні перерви (фізкультхвилинки) та веселі ігри з елементами навчання.

БАЖАЄМО ВАШОМУ МАЙБУТНЬОМУ ШКОЛЯРИКУ УСПІХІВ У НАВЧАННІ !